Щоденник вчителя

24.08.22

Навколо біда, смерть, зневіра, руйнація.

Але і життя, віра та збудування.

Як же вчити в умовах війни? Де знайти потрібні слова? Чим мотивувати себе та учнів?

Впевнений, все можна.

Ми не перші. Просто не вірилось."Просто" помилялись.

Труднощі згуртовують, загартовують і змінюють.

В праці з учнями мусимо продовжувати сіяти вічне.

Вічне долає тимчасове, радість поглине горе, посмішка прийде на зміну сльозам.

23.09.21

"Мені легко збагнути людину без рук, без ніг, без голови, бо лише досвід навчає нас, що голова потрібніша за ноги. Але я не можу збагнути людину без думки. Це був би камінь або скотина." Блез Паскаль

Ці слова нагадали мені універсальну ціль освіти - навчити людину вірно мислити. "Я мислю, отже я існую" стверджував чудовий християнський мислитель Рене Декарт. Як важливо проголошувати цю істину на всіх рівнях здобуття освіти. 

Варто ствердити - зростання особистості в мисленні веде її до свободи.

07.04.21

Велику силу в нашому житті мають звички. Вони або рухають нас до висот ЛЮДЯНОСТІ, або кидають у СВИНЯЧЕ болото еволюції. Так, саме погані звички на практиці доводять еволюційну теорію, адже наочно демонструють регрес людини. Сьогодні перед сім'ями і школою є завдання культивувати ДОБРІ звички і викорінювати ЗЛІ.

Далі послухаємо Костянтина Ушинського.

“Справді, спостерігаючи людські характери в їх різноманітності, ми бачимо, що гарна звичка — це моральний капітал, покладений людиною у свою нервову систему; капітал цей зростає безперервно, і процентами з нього користується людина все своє життя. Капітал звички від уживання зростає і дає людині можливість, як капітал матеріальний в економічному світі, дедалі плодотворніше використовувати свою найдорогоціннішу силу — силу свідомої волі й зводити моральну будову свого життя все вище і вище, не починаючи щоразу своєї будівлі з фундаменту і не витрачаючи своєї свідомості й своєї волі на боротьбу з труднощами, які були вже раз переможені.”

“Та коли хороша звичка є моральним капіталом, то погана в такій же мірі є моральною несплаченою позикою, яка може заморити людину процентами, що безперестанно наростають, паралізувати її найкращі починання й довести до морального банкрутства. Скільки прекрасних починань і навіть скільки чудових людей загинуло під тягарем поганих звичок!”

18.01.21

Праця це що? Багато над цим роздумовую...

Мій співбесідник Ушинський дав їй наступне визначення: "вільна і погоджена з християнською моральністю діяльність людини, на яку вона наважується з безумовної необхідності її для досягнення тієї чи іншої істинно людської мети в житті."

Вільна? Ось в чому сьогодні проблема, адже багато людей на роботі відчувають себе під ярмом. Це наша українська дійсність. Часто люди здіснюють діяльність яку,  в кращому випадку, легко нелюблять і яка, відповідно, поневолює їх душевний світ. Тому відповідь - НІ! це не праця.

Погоджена з християнською моральністю? Це, в епоху коли критерієм вибору фаху є кількість грошей які він приносить, є маломожливим. Найбільше гучних скандалів сьогодні навколо фахівців зі сфери служіння: політики, лікарі, освітяни, правоохоронці. Любов до комфорту забирає в людини здатність працювати для інших згідно високих ідеалів християнської моралі. Тому відповідь - НІ! те, що ми бачимо не є праця.

Але що ж ми бачимо? Злочину діяльність і бездіяльність поєднану з душевним рабством людини. Нажаль.

Тому, як раніше так і тепер, важливо розвивати ціннісну компетенцію здобувачів освіти. Для цього не тільки програма потрібна, але й ціннісно багаті викладачі...

Праця з учнями має бути динамічним спільним пошуком  їх покликання в суспільному житті. Учень має усвідомити, яке задоволення приносить суспільнокорисна праця. Це більше ніж комфорт. Це душевне благо яке залишається з особистістю назавжди.

13.01.21

Сьогодні є певна свобода для ідейного розвитку, але з'явився й сильний ворог. Ім'я йому БАЙДУЖІСТЬ. Ми, покоління перших десятиліть ХХІ століття, стали свідками зростання духовної апатії в собі і навколишніх. Все більше і більше ми стаємо схожими на суспільство Римської імперії останніх років її існування. Все більше і більше лунає лозунг “Хліба і Видовищ” (panem et circenses ).

- Зачекайте, а високі духовні ідеали?

- Навіщо, це ж праця над собою, це втомлює. Відстань!

Але програє той, хто здається. Тому, продовжуємо війну проти духовного занепаду.  

12.01.21

Російський педагог Гончаренко Тетяна Іванівна зазначала: “тільки якщо учні при вивченні історії не “гризуть”, не “довбають” навчальний матеріал, а “впадають в лірику”, виявляють особисте ставлення до подій і людей минулого, всмоктують в себе його досвід, емоційно спалахують, вступаючи в діалог з минулим, вони здобувають духовну висоту.”

До таких висот потрібно нам, викладачам, прагнути йти пліч-о-пліч з учнями. Сміливість і натхнення в наших очах, скромність і здивування перед великим і неосяжним, готовність задаватись буттєвими питанням. Ось що ми можемо передати нашим учням.

21.12.20

Задаюсь питанням - “наскільки вчитель державної школи вільний у своїй творчій педагогічній діяльності? і “яка динаміка цієї свободи?”. В контексті ситуації останнього десятиліття, можна відзначити що свобода у великій мірі дійсно присутня. Немає концепції, яка офіційно є єдино допустимою і “вірною”. Але, на жаль, тяга до такої концепції все більш відчувається в освітньому повітрі. Чому на жаль? Тому, що такий диктат, очевидно, буде відданий ліберальній постмодерній ідеології. Остання, на моє переконання, руйнує структури людської особистості та пропагує соціальний хаос і моральну безвідповідальність. Тому сучасна свобода поглинається розбещеним постмодернізмом . Така динаміка. Далі буде...

18.12.20

Освіта має виховувати в людях почуття суспільного порядку і навчати їх навичкам для ефективного функціювання останнього. На жаль, при відсутності необхідної освіти в суспільстві панує тиранія. Останню можна визначити, наслідуючи Блеза Паскаля, як бажання здобути на одній дорозі те, що можна здобути лише на іншій. Так хибним є бажання фізично сильних панувати в королівстві вчених, або вродливих панувати в королівстві сильних. “...хибними і тиранічними є такі розмови: я гарний, тому треба мене боятися, сильний, тому треба мене любити...” (Блез Паскаль) Тому добре, коли фізична сила панує серед сильних, а наукова сила серед вчених. Це не тиранія. Коли в людині поєднанні кілька талантів з різних сфер, вона може відповідно впливати в кількох сферах. Чим більше ми будемо підводити учнів до розуміння глибин і широт різних суспільних сфер життя людей, тим більше ми будемо блокувати можливості в майбутньому виникнення тиранії. Адже добре освічена особистість, швидше за все, не буде прагнути неможливого — панувати не в своїй сфері. Набагато приємніше і для себе і для інших впливати своїми талантами в своїй сфері. Таку мудрість дає тільки Бог.

07.12.20

Шкільна педагогіка має своєю ціллю сприяти виявленню учнем свого життєвого покликання. Розгляд будь-якого предмету має діагностувати для учня сучасність і його місце в ній. Для кожного вчителя залишаєть творча проблема: "Як через свій конкретний предмет розвивати покликання учня?" Тут в допомозі постійне творче навчання! Вчитель має завжди пам'ятати, що в кожної людини є велика життєва ціль, яка обов'язково є суспільнокорисною та індивідуально прийнятною. Якщо будемо в "поті лиця" працювати на цим педагогічним завданням, будемо мати успіх. Інакше - нічого і навіть гірше...

14.10.20

Ми вчителі працюємо з людиною повністю! Як важливо враховувати повноту сприйняття учнем реальності. Зір, слух, нюх, смак, відчуття. Все це в сукупності і окремості дає нам (адже ми всі учні) багатство сприйняття оточуючого нас світу.

Все сприйняте ми опрацьовуємо розумом. Ян Амос Коменський зазначає, що розуму неможливо поставити твердої межі ні на небі, не де-небудь за його межами; він як піднімається вище неба небес, так і спускається нижче безодні безодень, і, хоча б вони були в тисячу раз вище і глибше самих себе, розум все ж проникає туди з неймовірною швидкістю. 

Як важливо донести учневі цю його привілегію, адже він наділений такою потужною силою. Отже, будемо цінувати розум, який ми отримали для великих цілей нашого буття!

02.10.20 

 «Натхнення – це коли важка робота стає враз легкою. І тоді дуже приємно малювати, писати, вирізати, що-небудь майструвати. Все тоді вдається, а ти навіть і сам не знаєш, як ти це робиш. Наче все само собою робиться, немовби хтось за тебе працює, а ти тільки дивишся. А коли закінчиш, дивуєшся – точно це не твоя робота. І втомився і задоволений, що так добре вийшло. Коли прийде натхнення, то не помічаєш навіть, що відбувається навколо.» Ці слова Януша Корчака охарактеризовують явище натхнення. Я, власне, за педагогічне і учнівське натхнення! Хіба не через професійну байдужість викладача і учні байдужі до великих істин того чи іншого предмету навчання?! Той, хто веде по дорозі пізнання має бути сам під враженням від побаченого і почутого. Інакше важко зацікавити юних подорожніх. О, дефіцит живого натхнення! Невже тільки матеріальні прагнення сьогодні мають займати наш розум? А як же дійсні духовні цінності? І як нам переорієнтуватись із тимчасового на вічне? Переконаний, справжнє натхнення походить від Творця світу, Який дає нам насолоду пізнання вічного і тимчасового, головного і другорядного. Тільки в Ньому можна невичерпно наповнюватись радісним прагненням знати, розуміти і робити щось нове і корисне. Отже, коли це прагнення наповняє нас, ми натхненні на роботу з учнями. А вони неодмінно переймуться нашим ЖИВИМ прагненням.

2.09.20

Розпочався новий навчальний рік. Попри тривоги впевнено крокуємо до головного завдання школи – освіти учнів. Як це важливо – боротись з темрявою незнання і насаджувати зерна мудрості. Як це не дивно, але неосвіченість породжує самовпевненість особистості, зарозумілість. І смішно і грішно. Та навпаки, освіченість дає можливість проголосити – «я знаю, що я нічого не знаю». Це певний рівень смиренності перед Творцем всього, розуміння того, який складний і цікавий створений Ним світ і як ще багато необхідно нам пізнавати. І в цьому насолода.

Зарозумілий вчитель – це насправді неосвічений (читаємо темний) лицемір. А це вже катастрофа, адже учні отримають хибні орієнтири. Впевнений, що вчителю необхідно бути смиренним. Це дає можливість: - зі спрагою вчитись самому; - продемонструвати учням ту необхідну жагу до пізнання важливого; - проголошувати красу постійного навчання у всякому місці і часі.

01.06.20

Уява учня – це один з головних ключів до успіху в засвоєні історичного матеріалу. Як оживити минуле? Як зробити те, що сталось колись, актуальним сьогодні? Безумовно, розвивати історичну уяву яка наповнить учня усвідомленням «життєвості» того що сталось.

За визначенням Пометун і Фреймана історичне уявлення – «це результат складної психічної діяльності: відчуттів, сприйняття, пам’яті, уяви, емоцій, осмислення, що утворюють у свідомості дитини картину, яскравий образ минулого.»

Ми, вчителі, повинні максимально сприяти самостійній рефлексії учнів, розвивати їх суверенність в сфері засвоєння і застосування історичних знань.

В зв’язку з цим: 1) логічно і цікаво поданий фактичний матенріал і 2) різні дидактичні форми для застосування учнем своєї уви!

• 25.04.20

Чи важливий метод, за допомогою якого ми досягаємо навчального успіху? Безумовно!

Сам метод виховує і навчає учня. Наприклад, візьмемо грубо використаний метод змагань.

Що він може розвинути в малолітній або юній особі? - заздрість, злорадство, злобу та подібне. Ще Руссо зазначав, що успіх таким чином купується дорогою ціною. Тому найкраще виховувати в учня змагальність із собою. Ціль - перевершити себе!

Тому виведемо наступну формулу:

ПРАВИЛЬНИЙ МЕТОД + ЗАСВОЄННЯ ЗНАНЬ = ОСВІЧЕНА ОСОБИСТІСТЬ

24.04.20

Як важливо педагогові враховувати почуття учня. Безумовно, мудро викладаючи свій предмет, вчитель може допомагати здоровому розвитку органічних почуттів учня.

«Здоровий, нормальний стан органічних почуттів полягає саме в їх рівновазі:  щоб жодне з них не брало гору над іншими, жодне не ставало постійним і тому хворобливим станом організму, що відбивається в душі одностороннім і тому хворобливим настроєм. Страх, не стримуваний сміливістю, робить боягузом; сміливість, не стримувана страхом, виявляється в згубному зухвальстві й буйстві; сум, не зменшуваний радістю, робить людину іпохондриком; радість, не зменшувана сумом, дає згубну легковажність; стан нерозсудливого, нестримного гніву також згубний, як і стан нерозсудливої доброти або ніжності. Сум і радість, сміливість і страх, гнів і доброта однаково потрібні людині в історії її душевного світу і в історії її життя». (Ушинський К.Д.)

21.04.20

Педагоги мають обов’язково  практикувати виховання  в особистостях учнів вроджене прагнення до самостійності або свободи. Якщо наша ціль щасливе суспільство, то тільки вільні духом особистості таке щастя відчують. Костянтин Ушинський зазначив, що «тільки та діяльність дає щастя душі, зберігаючи її гідність, яка виходить з неї самої, отже, діяльність улюблена, діяльність вільна; а тому, наскільки потрібно виховувати в душі прагнення до діяльності, настільки ж потрібно виховувати в ній і прагнення до самостійності або свободи: один розвиток без другого, як ми бачили, не може посуватися вперед».

Костянтин Дмитрович ясно демонструє шлях виховання свободи. «Оскільки свобода виховується не відсутністю обмежень, а, навпаки, подоланням їх, досвідом насолоди свободою, яка відчувається майже тільки в хвилину подолання обмежень, то зрозуміло, що чим більше буде в дитини такого досвіду, тим більше зміцніє і розів’ється в ній прагнення до свободи; чим більше обмежень вона подолає, тим більше вона полюбить свободу. Але велика відмінність: чи сама дитина подолає обмеження, чи його усунуть інші; чим менше відчувала дитина обмеження, тим менше зазнає вона насолоди свободою… Прагнення до свободи виховується тільки тими обмеженнями, які дитина може сама подолати і справді долає…».

10.04.20 Читаючи Ушинського:
Усе, що може дитина зробити сама, повинна сама зробити, і вона звикне знаходити в цьому велике задоволення, а головне - виховає в собі не фальшиве, а справжнє почуття незалежності, яке, як ми бачили, все грунтується на особистій праці, спирається на упевненість в своїх силах." Сильно!